Білорусько-Литовський літопис

 

Історія літописів та літописання




Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в УкраїніМосковщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походженнясхідних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина литовських літописів пишеться латиною.Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русі. Створювалися вони в Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах. При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів:

• княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств;

• місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях;

• козацькі літописи, що виникли як своєрідні хроніки визвольних змагань козацтва.

Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Літописання почалося у Києві. Вважають, що найдавніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича.
В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072–73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093–95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку бувКиївський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.

З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам'яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201–92 рр.

Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли Лаврентїївський літопис (1377), Іпатський (Іпатіївський) літопис (поч. XV ст.), Радзивіллівський список (кін. XV ст.),Хлєбниківський список (XVI ст.), Погодінський список (кін. XVI ст.) та ряд інших, що переважно були опубліковані в «Полном собрании русских летописей» (т. 1 — 42, СПб. — М. — Ленинград, 1841 — 2004). Деякі літописи збереглися лише в одному списку, деякі мають десяток копій. Давньокиївська літописна традиція у XIV-XVI ст. продовжувалася у Московській державі таЛитовсько-Руській державі. Цінністю фактичного матеріалу відзначаються Новгородські та Владимиро-Суздальський літописи.

До часу перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського належить виникнення (XV-XVI ст.) литовських (їх ще називають західноруськими або білорусько-литовськими) літописів . Це літописи БаркулабівськийБиховцяАвраамки,КрасинськогоРачинськогоРумянцевський, Короткий Київський (Супрасльський) та ін. Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України»Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часівКиївської Русі до Берестейської унії включно.
Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на КиївщиніПоділлі, в ГаличиніОстрозький літописець з описом подій 1500 — 1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 — 40), Межигірський монастирський літопис (1608 — 1700), Добромильський літопис (1648 — 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 — 1775) та ін.

 



Создан 08 ноя 2016